Життєві історії

Це сталося в той період, коли я нарешті подумала, що можу розслабитися. Мала стабільну роботу, нормальні стосунки з чоловіком, дитина дорослішає, і ми, здавалось би, стали ближчими. Я вже не вимагала романтики, зателефонувати “просто так” — я прийняла реальність, як вона є. Головне — повага, підтримка, чесність. Я так думала....

Я ніколи не любила побачень наосліп. Але цього разу подруга буквально змусила мене піти. Вона сказала: “Ти просто не даєш людям шансу. І життя — теж”. У мене був важкий період: нещодавнє розлучення, зміна роботи, повне вигорання, страхи, сумніви. І, чесно, жодного бажання знайомитись. Але я все ж погодилась. Ми...

Колись я боялася відмовляти. На будь-яке прохання — від колег, друзів, родини — відповідала “добре”, навіть якщо всередині все кричало “не хочу”. Я плутала доброту з покірністю, підтримку з самопожертвою. Мені здавалося, що відмова зробить мене егоїсткою. І знаєте що? Зовсім ні.

Минулого тижня я вперше за багато років зважилась змінити зачіску. Не просто вкоротити кінчики чи освіжити колір, а кардинально — з довгого каштанового волосся перейти до рудого каре. Це було імпульсивне рішення, яке, як не дивно, визріло в мені дуже довго. — «Нарешті щось нове!» — сказала перукарка, обережно укладаючи...

Катя ніколи не вірила у віщі сни. Ну, снилося щось — і що з того? Мало кому що не сниться. Але той сон чомусь не відпускав її. Він був таким реальним, ніби вона справді повернулась у бабусин сад, той самий, де в дитинстві збирала вишні, бігала босоніж по теплій землі...

Коли Анна після п’яти років життя в столиці повернулася у рідне село, їй було трохи ніяково. Не тому, що вона змінилася, а тому, що боялася — тут усе залишилося майже незмінним. Ті самі вузькі вулички, знайомі обличчя на зупинці, і дім, що пахне яблуками й старим деревом. Її зустріла мама...

Наталя народилася в маленькому містечку, оточеному зеленими лісами та річкою, що тихо протікала поруч. Вже з самого дитинства вона привертала увагу своєю цікавістю та яскравим характером. Маленька Наталя завжди висловлювала радість в дрібницях та вірила у дива. Її батьки, прості, але щасливі люди, завжди підтримували дочку у всіх її починаннях....

У нас завжди були тварини, тому я ще з дитинства люблю тварин і завжди їх жалію. Коли мені було 15 років ми з сім’єю переїхали з приватного будинку до квартири багатоквартирного будинку. З приватного будинку мені вдалося забрати тільки котика. В нас була ще й собака та батьки вирішили залишити...