Марина була впевнена: вона знає Ігоря як свої п’ять пальців. Разом вони були вже два роки — ніжність, повага, підтримка. А ще — відкритість. Принаймні, так їй здавалося… до останніх кількох тижнів.
Усе почалося з дрібниць: Ігор частіше затримувався після роботи, рідше відповідав на повідомлення, а коли приходив додому — злегка розгублений. Найболючішим стало те, що її найкраща подруга Катя, з якою вони ділилися найпотаємнішим, раптово почала уникати розмов про Ігоря. Раніше вона часто захоплювалася їхніми стосунками, жартувала, мріяла про подвійну відпустку. А тепер — мовчання, зніяковілі усмішки і часті “я зайнята”.
Марина прокидалася ночами від тривожних думок. Її уява малювала сцени зустрічей за її спиною, переписки, погляди. Вона не мала доказів, але серце стискалося щоразу, коли бачила, як Ігор щось пише комусь у телефоні й ховає екран, як тільки вона наближається.
Одного разу, ввечері після роботи, вона випадково побачила їх разом — Катю й Ігоря — на парковці біля торговельного центру. Вони щось обговорювали біля багажника його машини. У Каті був яскраво-червоний пакет із бантом, а Ігор тримав коробку з написом «Відкривати лише 20 травня».
Її серце стислося. Саме 20 травня — її день народження.
Тієї ночі вона не змогла стримати сліз. Розчарування й злість перепліталися з болем. Вона навіть почала писати повідомлення Каті, але в останню мить вирішила мовчати. “Подивлюся, що буде в той день”, — вирішила вона, хоча надія в серці ледь жевріла.
Читайте також: Я розплакалась і зачинилася у ванній. Це була точка кипіння
І ось настав 20 травня. Ігор запросив її на вечерю. Вона погодилась, хоч внутрішньо готувалася до прощальної розмови. Йшли мовчки, він — помітно схвильований, вона — з каменем у грудях.
Увійшовши до ресторану, вона побачила те, чого ніяк не очікувала.
Світло приглушене, грає її улюблена пісня. За столиком — найближчі друзі. Катя з широкою усмішкою й червоним пакетом у руках. На стіні — напис:
«Марина, ти найважливіша людина у нашому житті. Залишайся такою ж чарівною. Ми тебе любимо!»
Ігор підійшов до неї, обійняв і сказав:
— Я знав, що ти щось підозрюєш. Але ми просто хотіли зробити тобі справжній сюрприз. Катя допомагала мені організувати все до дрібниць. Пробач, що я мовчав — хотів, щоб ти відчула себе особливою.
Марина відчула, як з її плечей падає цілий світ сумнівів. Усі страхи, що здавалися реальністю, розсипались, як дим. Сльози, що котились по щоках, тепер були не від болю, а від щастя.
Вона усміхнулась, обійняла Катю і прошепотіла:
— Пробач, що сумнівалася. Ви найкращі.
Іноді ми бачимо тіні там, де насправді світло. Істинна любов — це не лише романтика, а й довіра. Історія Марини нагадує: перш ніж робити висновки, варто дочекатися моменту, коли всі пазли складуться. І, можливо, замість зради — ви знайдете сюрприз, що зігріє серце.
