Ми з чоловіком одружені вже більше восьми років. До нашого шлюбу ми зустрічались ще пʹять років. Мені здавалося, що ми знаємо один одного дуже добре, та після стількох років спільного життя, мій чоловік почав проявляти до мене сильну неповагу. Він постійно мене перебиває та не слухає. Коли я кажу йому, що мені образливо, він аргументує свою поведінку тим, що настільки добре мене знає, що може озвучити мої думки самостійно. Останньою краплею стало те, що, в присутності гостей, мій чоловік перебив мою історію та сказав, що в цій історії все було зовсім не так, і я перекрутила все з ніг на голову.
Я вирішила звернутись до психолога зі своєю проблемою, бо бути непочутою в своїй сімʹї – дуже важко. Психолог порекомендувала мені прийти до неї на сеанс разом з чоловіком, та мій чоловік не захотів зі мною йти до психолога, та ще й висміяв мене. Тоді я вирішила дуже серйозно поговорити з чоловіком, після чього ми посварились.
Я не знала що робити далі. Ми з чоловіком не розмовляли два дні. Я продовжувала сама ходити до психолога. Однією з порад психолога було те, що мені необхідно змінити своє ставлення до цієї ситуації.
Прийшовши додому я зробила вигляд, що нашого конфлікту з чоловіком не було. Мій чоловік пішов мені на зустріч і, також, зробив вигляд, що ми не сварились.
Одного разу, коли я при наших друзях розповідала чергову історію з життя, мій чоловік, знову, намагався мене перебити. В це момент я взяла його за руку і глянула на нього дуже похмуро. Мій чоловік одразу замовк.
Після візитів до психолога моя впевненість в собі зростала. Більше знущань свого чоловіка та його неповаги я не терпіла. Під час назрівання конфлікту я або виходила з приміщення, уникаючи його, або просто замовкала і не говорила з чоловіком кілька днів.
Мій чоловік, як мені здається, виніс певний урок з цієї ситуації та зробив висновки. Він намагався більше мене не пребивати та не насміхатисья наді мною.
Кохання коханням, але не потрібно дозволяти принижувати себе.
