Я народилася у маленькому місті Білопілля, що на Сумщині. В підлітковому віці мені довелося поїхати навчатися в місто Суми. Я не хотіла залишати свою маму і тата, та батьки наполягали, щоб я їхала до Сум навчатися. Я поступила до Сумського державного педагогічного університету, на спеціальність вчитель початкових класів. Навчання мені давалося легко, бо я люблю дітей та з дитинства мріяла бути вчителькою. В університеті я познайомилася з багатьма цікавими людьми, викладачами і моїми одногрупниками. Я дуже подружилася з Інною та Людмилою. З дівчатами ми стали не розлучні, та ще і жили з ними в одній кімнаті. Також в університеті я зустріла своє перше кохання. Ігор, в якого я була закохана навчався на вчителя фізичного виховання. Я не показувала вигляду, що закохана в Ігоря.
Одного разу, у нас в університеті проводили свято до Нового року. На цьому святі хотіли зробити дискотеку для студентів. Я подумала, що це може бути мій шанс зблизитися з Ігорем. До свята ми з дівчатами готувалися дуже завзято, ми навіть купили собі гарні сукні. В університеті святкування Нового року припадало на 27 грудня. Ми з дівчатами не могли вже дочекатися свята, бо всім хотілося розважитися. А мені дуже хотілося зблизитися з Ігорем.
26 грудня о 5 годині ранку мене розбудив дзвінок тата. Він сказав мені, що мама в лікарні в важкому стані. Коли я почула новину про маму, ледь не знепритомніла та почала плакати, в мене була істерика. Дівчата прокинулися від мого ридання. Інна та Люда мене втішали, а я не могла зупинитися. Трохи прийшовши до тями, я почала збирати необхідні речі для поїздки в лікарню. Десь о 8 годині ранку я вже їхала маршруткою на автостанцію. Погода на вулиці була дуже не сприятлива для поїздок, маршруток в моєму напряму було не багато. Передали, що дехто з водіїв взагалі не вийшов на маршрут тому, що була заметіль і сніг на вулиці лежав приблизно 20 сантиметрів. Я була просто в розпачі. Та десь близько 10 години ранку, під’їхала маршрутка у напряму Білопілля. Я не могла стримати сліз, вони так невпинно лилися з моїх очей. Я так сильно переживала за маму. Для мене батьки – це найближчі люди в житті. Я у них була одна. У мене не має братів і сестер.
Не доїхавши до Білопілля кілометри два, водій маршрутки зупинився. В маршрутці щось зламалося. Водій сказав пасажирам, що далі він не зможе їхати. Всі пасажири були розлючені, а я не витрималася і впала на коліна перед водієм маршрутки та благала його спробувати ще раз завести маршрутку. Мене постійно не полишала думка, що якщо я не зможу чимось допомогти мамі та не встигну. Від такої думки мені було ще гірше.
Коли водій накричав на мене і сказав, що він правда не зможе далі їхати, я трохи прийшла до тями. Взявши свою сумку, я вирушила у напрямку Білопілля. Люди, які їхали зі мною в маршрутці йшли досить повільно. А я в істериці бігла щосили, сильно відірвавшись від пасажирів маршрутки. Я бігла скільки могла, але не прочищена дорога та сніг який невпинно сипався мені дуже заважали. Я продовжувала йти, бо бігти вже не могла. Мої ноги були немов з вати. Ще й на зло не було зв’язку. Я не могла додзвонитися до тата.
Я дійшла до лікарні десь за 3 години. Я просто влетіла в лікарню, почала істерично розпитувати медичних працівників, де моя мама. Вони попросили назвати прізвище та ім’я мами. Після чого сказали що мені потрібно до реанімації.
Підійшовши до реанімації, я побачила тата який сидів на стільці та ледь дихав. Тато виглядав дуже змученим та сонним. Я підбігла до нього та міцно його обійняла. Зразу почала розпитувати про маму. Тато сказав, що мамі зробили операцію по видаленню тромбу і зараз вона в реанімації. Я знову почала плакати. Нас з татом не пускали до мами і нам нічого не залишалося як чекати на якісь новини від лікарів та медичних сестер.
У мене в лікарні розривався телефон, Інна і Люда постійно надзвонювали та писали смс. Вони переживали за мене та мою маму. Трохи заспокоївшись, я передзвонила дівчатам та розказала, що мама у важкому стані і ми з татом чекаємо. Дівчата попросили, щоб я тримала їх в курсі подій.
Десь о 6 годині вечора до нас вийшов лікар та сказав, що мамі потрібно ще докупити ліків. Тато сказав, що він вже всі свої запаси віддав на операцію та лікування мами. Тато почав телефонувати нашим троюрідним родичам, але вони сказали, що зараз роблять ремонт та не можуть позичити гроші. У мене в гаманці було не багато готівки, я віддала тату все, але цього було зовсім мало. В мене були невеликі накопичення на картці, я відкладала гроші собі на подорожі. Я почала шукати свою картку. В своїх речах та в гаманці, я її не знайшла. Потім я згадала, що забула свою картку в себе на поличці в гуртожитку. Я так швидко збиралася, що навіть не подумала про свою картку. Тоді я вирішила зателефонувати дівчатам. Вони підтвердили, що моя картка лежала на поличці в гуртожитку. Інна та Люда сильно переживали за мене та дуже хотіли допомогти. Вони попросили мене сказати адресу лікарні.
Я була на межі нервового зриву. Ходила по лікарні немов привид. Нам з татом вистачило тільки купити два медичні препарати зі списку у 16 позицій. Ми чекали татового колегу, який мав принести тату гроші. Хоч хтось відгукнувся. Для нас це був шанс врятувати нашу маму.
Я була на межі нервового зриву. Ходила по лікарні немов привид. Нам з татом вистачило тільки купити два медичні препарати зі списку у 16 позицій. Ми чекали татового колегу, який мав принести тату гроші. Хоч хтось відгукнувся. Для нас це був шанс врятувати нашу маму.
Знайомий тата довго не приходив. Тато зателефонував дружині знайомого, вона сказала, що він сильно напився та спить и поклала слухавку. В той день наче все було проти нас. Я ніколи не бачила татових сліз, але сьогодні він просто не витримав. Вперше в житті я побачила татові сльози.
Десь о другій годині ночі я почула знайомі голоси в коридорі. Коли я обернулася то побачила Інну, Люду та з ними було, ще троє хлопців. Коли дівчата з хлопцями підійшли до мене ближче, я впізнала хлопців. Це був Ігор зі своїми двома друзями. В мене відібрало мову. Я не очікувала побачити дівчат та, особливо, Ігоря з хлопцями. Дівчата з хлопцями підійшли та познайомилися з моїм татом. Дівчата почали мене міцно обіймати. Вони привезли мені картку та ще конверт з грошима. Інна та Люда зібрали гроші для моєї мами. Я подякувала дівчатам та хотіла вже йти в цілодобову аптеку. Мене зупинив Ігор та запропонував свою допомогу. Я погодилася, хоча просто не розуміла чому він приїхав з дівчатами. Але я так переживала за маму, що не могла думати про інше.
Ми з Ігорем пішли в цілодобову аптеку, але виявилося, що частини препаратів там не було. Я купила те, що було та принесла лікарю. Лікар сказав, що потрібно обов’язково купити, ще 2 важливих медичних препарати, яких не було в аптеці цієї лікарні. Я не знала, що мені робити. Мене почав втішати Ігор, він сказав, що вони приїхали на машині та він з хлопцями може з’їздити в місто Суми, щоб купити моїй мамі ці препарати. Я не розуміла навіщо він це все робить для мене. Я погодилася. Ігор з хлопцями поїхав до Сум за ліками для мами. А я залишилася з татом і дівчатами в лікарні.
Читайте також: Останньою краплею стало те, що Маша сказала сестрі, що я зраджую своєму чоловіку
Інна і Люда розповіли мені, що вони почали збирати гроші для мене у наших одногрупників, а Ігор як раз проходив поряд. Коли він почув моє прізвище та ім’я і те, що мені потрібна допомога, одразу почав розпитувати про мене та мою маму. Дівчата все йому розповіли. Ігор сказав дівчатам, що його друг на машині і вони зможуть на допомогти. Моєму здивуванню не було меж. Дівчата мені натякнули, що я подобаюся Ігорю, бо він всю дорогу тільки про мене і розпитував. Але я була зовсім у розпачі, тому я не могла радіти з того, що у нас з Ігорем взаємна симпатія.
Десь через години дві в лікарню приїхали хлопці. Вони купили всі необхідні ліки та ще і привезли два пакети різних продуктів.
На території лікарні вже нічого не працювало, і хлопці вирішила купити продуктів, щоб всіх нагодувати. Ми в вестибюлі лікарні знайшли невеличкий стіл зі стільцями і там влаштували перекус. На дворі вже світало. Хлопці з дівчатами почали їсти, а я не могла, мені було так важко морально, що я не хотіла їсти. Ігор зробив пару бутербродів та підійшов до мого тата. Він дав йому бутерброд і пляшечку води. Тато відмовлявся, але Ігор наполіг. Ігор підійшов і до мене. Він дав мені також бутерброд. Мені було дуже не зручно йому відмовити, він так багато зробив для нас.
Коли ми всі перекусили. Я підійшла до всіх ближче і подякувала всім. Я знову не змогла стримати сліз. Я так була вдячна всім. Безмежно вдячна.
Десь, приблизно, через годину до нас вийшов мамин лікар і сказав, що всі ліки, які ми їй купили дуже допомогли і вона прийшла до тями. Ми так сильно раділи, що нам, навіть, зробили зауваження. Ми з татом попросилися до мами і лікар пустив нас на пару хвилин. Ми побачили маму та сильно зраділи. Вона, також, зраділа.
Ми трошки поговорили з мамою і нас попросили вийти з палати. Ми з татом вийшли. Я розпитувала лікаря, що нам робити далі. Лікар сказав мені, що мамі доведеться, ще побути в лікарні під наглядом лікарів. А нам з татом можна іти додому відсипатися. Тато сказав, що залишиться, а я можу їхати додому або в гуртожиток. Я вирішила ще залишитися. Я ще раз подякувала дівчатам і хлопцям та запросила їх до себе додому. Наш будинок знаходився в 15 хвилинах пішки від лікарні. Хлопці і дівчата погодитися.
Ми вирушили до мене додому. Всі були втомлені. Я розмістила хлопців та дівчат і ми обезсилені позасинали. Але я не змогла довго спати, бо думки про маму не давали мені спокою. Я раділа, але водночас і сильно переживала. Я піднялася та пішла на кухню та почала готувати їжу, бо у тата в холодильнику не було майже нічого їстівного. Більшість їжі, що готувала ще мама, зіпсувалася. Я подумала, що дівчат і хлопців необхідно буде нагодувати. На мою вдачу у нас в морозилці були м’ясо і риба. Мама з татом часто роблять запаси, тому мені потрібно було все це тільки приготувати.
В процесі приготування до кухні зайшов Ігор. Він запропонував мені допомогу. Я розгубилася. Але Ігор наполіг та почав мені допомагати. Я не знала про що з ним можна говорити та Ігор сам почав мене розпитувати. Так у нас і зав’язалася розмова. Ігор виявився дуже легкою та цікавою людиною. Ми наготували багато всього. Коли наші друзі почали прокидатися, ми з Ігорем запросили всіх за стіл. За столом всі розмовляли наче друзі, які сто років знайомі. Мені навіть здалося, що всім дуже комфортно та є про, що поговорити. Дівчата згадали, що саме сьогодні ввечорі у нас в університеті буде святкування Нового року. Я згадала, що дівчата так хотіли туди потрапити. Я ще раз всім подякувала та сказала, щоб всі їхали на свято. Дівчата та хлопці не хотіли мене залишати та я наполягала, щоб вони їхали на свято.
Хлопці вирішили поїхати, а дівчата не захотіли мене залишати. Перед від’їздом до мене підійшов Ігор і дав мені конверт з грошима. Я не хотіла брати гроші від Ігоря, але він наполягав і сказав, що це на всяк випадок. Коли хлопці поїхали, дівчата підійшли до мене і міцно мене обійняли. Я була дуже виснажена, але водночас і щаслива, що маю таких подруг та друзів.
В університеті вже почалися канікули, тому ми не переймалися за навчання. Ми з дівчатами відвідали мою маму та знову повернулися до мене додому. Тато прийшов лише на пару годин додому. Він поїв, прийняв душ, вдягнувся, взяв мамі суп і пішов знову до лікарні. Мої батьки дуже сильно люблять одне одного. Я завжди відчуваю їх любов одне до одного та до себе.
Дівчата не хотіли мене залишати одну, але Інні і Люді потрібно було їхати на свята додому – до батьків. Я наполягла, щоб дівчата поїхали до себе додому, бо батьки це святе. І поки наші батьки живі, їм обов’язково потрібно приділяти час.
Дівчата ввечорі 27 грудня спочатку поїхали в гуртожиток, а потім – додому. Я провела дівчат на зупинку маршрутки та пішла до мами в лікарню. Після цих подій вже ніхто з нас не хотів їхати на святкування Нового року в університет.
У лікарні мені сказав лікар, що криза у мами минула і вона повинна ще тиждень побути в лікарні для реабілітації. Я зітхнула з полегшенням.
Час йшов, і до Нового року залишалося 2 дні. Ми з татом вирішили зробити мамі сюрприз та приготувати їй кілька смачненьких дієтичних страв.
Мені багато разів дзвонили Інна і Люда, щоб дізнатися як моя мама та як я. Однин раз мені зателефонував Ігор, також, спитати як я та моя мама. Я була здивована, бо з Ігорем ми по телефону спілкувалися так, наче ми з ним рідні люди. Мені так було радісно. Я закохувалася в Ігоря ще більше. Ігор сказав, що зараз у батьків. Сам він родом з Конотопу.
31 грудня ми з татом збиралися до мами в лікарню. Я наготувала багато смачної їжі для мами та для нас з татом. Ми з татом вирушили до лікарні.
Коли ми вийшли з нашого двору я побачила Ігоря. Я думала, що це видіння доки тато не привітався з ним. Ігор підійшов до нас і сказав, що він приїхав до нас в гості та запитав чи ми не проти. Тато знав, що я була закохана в Ігоря. Він потиснув Ігорю руку і запросив його з нами до лікарні. Ми в трьох вирушили до мами. Я думала, що це сон. В лікарні я познайомила маму з Ігорем. Мама була щаслива і ми також. Тато сказав, що у Новорічну ніч залишиться з мамою, а нас відправив додому. Ми з Ігорем вирушили додому.
По дорозі Ігор розповів мені, що був у батьків, а Новий рік вирішив відсвяткувати з коханою дівчиною. Я спочатку не зрозуміла, про яку кохану дівчину він говорить. Ігор повернувся до мене обличчям, взяв за руку та ніжно поцілував в губи. Я не могла повірити, що наші почуття були взаємні. Ігор розказав мені, що я йому сподобалася ще тоді, коли ми поступали, але не відважувався до мене заговорити, бо ми з дівчатами завжди ходимо разом.
Я дякувала Бога за те що мама залишилась жива і що крім батьків у мене є друзі та коханий хлопець, яким я не байдужа. Після цих подій, я почала вірити в дива.
