У нас завжди були тварини, тому я ще з дитинства люблю тварин і завжди їх жалію.
Коли мені було 15 років ми з сім’єю переїхали з приватного будинку до квартири багатоквартирного будинку. З приватного будинку мені вдалося забрати тільки котика. В нас була ще й собака та батьки вирішили залишити її новим жителям нашого приватного будинку. Звісно я дуже горювала від цього та зробити нічого не могла.
Котик який у нас прожив багато років був ще кошеням врятованим мною. Я знайшла його в хащах та забрала до себе. Барсік, так звали мого котика, прожив з нами більше 18 років. Я росла разом з Барсіком. Він став для мене не просто котиком, а членом родини. Я дуже його любила. Вся моя сім’я, також, дуже любила Барсіка. Коли на 19 році життя Барсік почав хворіти, я боролася за нього до останнього, носила у ветеринарну клініку на крапельниці та не відходила від нього ні на крок. Барсік був для мене справжнім другом. Коли його не стало, я дуже тужила і, навіть зараз, згадую його зі сльозами на очах.
Після смерті Барсіка я вирішила більше ніколи не мати тварин.
Читайте також: На чергове свято я знову отримала брендовий жакет від Тамари Василівни
Якось одного разу ми з чоловіком поверталися з вечірньої прогулянки. Зайшовши в під’їзд ми почули сильне жаліслеве мявкотіння під сходами. Я попросила чоловіка допомогти визволити на вулицю кота який кричав у нас під сходами. В під’їзд було темно. Коли ми увімкнули ліхтарик, то побачили чорне кошеня. Воно було виснажене та дивилося на мене жалісливими оченятами. Я запропонувала чоловікові його нагодувати. Ми піднялися до себе в квартиру, я налила молока та порізала сосиску. Взявши їжі для кошеняти, ми з чоловіком вирушили його годувати.
Кошеня спочатку дуже нас боялося, але потім накинулося на молоко. Воно було дуже виснажене та голодне. Коли мені вдалося його розгледіти, я побачила, що кошеня скоріше за все було домашнє. Воно було дуже чисте без бліх. Я подумала, що можливо хтось його загубив. Ми з чоловіком взяли кошеня до себе. Ми зразу зфотографували кошеня та розвішали його фото по периметру нашого багатоквартирного будинку.
Після двох тижнів, ми зняли оголошення. Ніхто не шукав кошеня.
Я згадую про свою обіцянку не брати більше собі тварин, та ми з чоловіком не могли пройти осторонь. Ми врятували котика і тепер він живе з нами. Звісно я не зможу його полюбити так сильно як Барсіка, але те, що ми врятували життя кошеня, гріло моє серце.
Читайте також: Перестала часто пити каву
