Якось моя чергова поїздка в маршрутці закінчилася сльозами.
Я кожного дня їзджу на метро, але часто по роботі мені доводиться їздити і в маршрутках.
Їдучи в справах по роботі, я чекала маршрутку на зупинці. Чекаючи маршрутку в своєму напрямку, я відчула різкий головний біль. Я спочатку хотіла трохи посидіти на зупинці, випити пігулку та перечекати біль. Та я поспішала і, незважаючи на сильний головний біль, вскочила в потрібну мені маршрутку. Мені було дуже погано. Нестерпний головний біль мене продовжував атакувати. Я доїхала до потрібної мені зупинки та вийшла з маршрутки.
Коли я підходила до пункту призначення, я звернула увагу на свою сумку, вона була обережно розрізана з боку. Я почала розглядати свою сумку та її наповнення. В маршрутці у мене з сумки викрали гаманець та гроші, які я перевозила по роботі. Я зупинилася і просто завмерла. Мене наче паралізувало. По роботі я везла 2 тисячі доларів. А це для мене 7 заробітних плат. Я не знала, що мені тепер робити. Замовник, якому я везла ці гроші, мене чекав і я вже дуже сильно спізнювалася до нього на зустріч.
Читайте також: Наша дружба з Максимом поступово переростала в щось більше аніж дружба
Я подзвонила своєму керівнику і розповіла всю ситуацію та сказала, що все відпрацюю. Мій керівник, спочатку, теж був у шоці. Він сказав, щоб я його дочекалася. Буквально, через 20 хвилин до мене під’їхав мій керівник на машині. Він сказав, що зараз піде до замовника, щоб віддати йому гроші. Я чекала свого керівника і не знала, що мені далі робити. Коли мій керівник вийшов від замовника, він сказав мені, щоб я не плакала. Мій керівник сказав, що все може в цьому житті трапитися. Я сказала, що все відпрпцюю.
Коли я приїхала додому і трохи заспокоїлася, я почала аналізувати ситуацію, яка зі мною сталася. Я згадала, що в мене різко розболілася голова. Це вже мало мене зупинити. Були ж знаки долі, а я їх проігнорувала.
Тепер я завжди прислухаюся до своєї інтуїції та не ігнорую знаки долі.
