Катя ніколи не вірила у віщі сни. Ну, снилося щось — і що з того? Мало кому що не сниться. Але той сон чомусь не відпускав її. Він був таким реальним, ніби вона справді повернулась у бабусин сад, той самий, де в дитинстві збирала вишні, бігала босоніж по теплій землі й пила компот прямо з баняка.
Уві сні все було як колись — пташки співали, сонце заливало городи, і бабуся Марія стояла серед квітів. У її руках — немовля, загорнуте у білу пелюшку. Бабуся подивилась на Катю з тією ж ніжністю, як колись, коли гладила її волосся й варила улюблену манку з вишневим варенням.
— Це твоя дівчинка, Катю. Бережи її. Вона буде схожа на тебе… але мудріша, — сказала вона, і враз зникла. Катя прокинулась зі сльозами на очах, а в серці — якесь тепле, дивне передчуття.
Через два тижні тест показав дві смужки. Катя сіла на край ліжка і довго дивилась у вікно. Радість була така глибока, що аж руки тремтіли. Вона не змогла чекати до вечора і зателефонувала Олександрові прямо на роботу:
— Сашко, у нас буде дитина!
— Серйозно?! — його голос став зовсім іншим, тихим, з якоюсь ноткою захоплення й остраху водночас. — Це неймовірно… Я тебе люблю!
Вони були разом уже три роки, жили скромно, але дружно. Дітей дуже хотіли, але не тиснули — «як буде, так буде», говорив Сашко. А тут — така новина! Увечері чоловік приніс квіти, обіймав її довго, мов боявся відпустити. Але коли Катя, трохи вагавшись, згадала йому про той сон — про бабусю й дівчинку — він тільки посміхнувся:
— Тобі снилось — отже, дівчинка? Подивимось. Я думаю, буде пацан! В мене в роду всі хлопці: дід, батько, я, брат. Хлопчача лінія! Не вір у сни.
Читайте також: “Запах яблук і тиші”: історія одного повернення
Проте Катя вже знала. Не просто вірила — знала. Щось у тому сні було справжнє. Глибше за сон.
На першому УЗД стать не сказали. А ось на другому — вже на 14-му тижні — лікарка радісно повідомила:
— Вітаю, у вас дівчинка! Дуже активна, до речі.
Катя, не стримавшись, заплакала прямо на кушетці. Вона відчула, що бабуся її оберігає, що це не випадковість. Сашко, звісно, не повірив одразу:
— Та ну, вони часто помиляються. Он знайома два рази ходила — казали «дівчинка», а народився козак.
Минали тижні, Катя все більше уявляла свою донечку. Вона вже знала, як назве її — Марічка, на честь бабусі. Готувалась, шила пелюшки, складала списки імен, читала казки вголос… Бо казала: дитинка чує, ще в животику все відчуває.
Сашко ж був більш стриманим. Радів, підтримував, але постійно жартував:
— Готуйся до хлопця, я вже купив міні-футболку.
І ось настав той день. Катя народжувала важко, довго, але коли почула перший крик — усе відійшло. Лікарка сказала:
— Вітаю, мамо, у вас прекрасна донечка!
Катя не могла повірити, що тримає її. Така маленька, така тепла… з темним волоссячком і знайомим поглядом. Поглядом її бабусі. І в ту мить вона згадала той сон — і не змогла стримати сліз.
Олександр увійшов до палати вже після всього. Він мовчки підійшов, узяв донечку на руки й довго не говорив. Потім тільки прошепотів:
— Катю, мені… мені теж снилася вона. Ще до того, як ти сказала. Але я не хотів зізнаватись. Боявся… що це просто фантазії. Тепер бачу — це доля.
Катя обійняла його. Вони стояли втрьох — мама, тато і маленька Марічка, наче світ зупинився тільки для них. А десь далеко, на небі, певно, усміхалась бабуся Марія, знаючи, що її дівчатка — вже разом.
