Лариса Іванівна не звикла сидіти склавши руки. Все життя працювала: спершу бухгалтером на заводі, потім — у приватній фірмі. Коли вийшла на пенсію, вирішила: не просто сидіти в селі, а продати стару хату і переїхати до міста ближче до дітей — сина Михайла та доньки Олени.
Зекономлені гроші, плюс продаж господарства і та ще й спадщина від батьків — у Лариси Іванівни вийшло майже на дві однокімнатні квартири в новобудові на окраїні міста. Жінка не вагаючись вирішила: одну квартиру подарує доньці, другу — сину. Мріяла, щоб дітям легше жилося, щоб не тягнули іпотеку роками, як вона колись із покійним чоловіком.
Донька була щаслива. Олена давно знімала квартиру, і власне житло стало справжнім благословенням. Вона подякувала мамі, запросила допомогти обрати меблі, радилися про штори і навіть разом садили вазони на балконі.
Читайте також: Мама Наталя плакала на весіллі доньки — не від щастя, а від того, хто сидів поруч
З сином вийшло інакше.
Михайло давно одружений, його дружина Катерина — дівчина з амбіціями, звикла до дорогих речей і статусу. Коли Лариса Іванівна вручила їм ключі від нової квартири, та лише знизала плечима:
— А що це за район? До центру — година добирання. І ремонт — ніякий. Ми хотіли щось сучасне, з дизайнерським підходом.
— Але ж тут усе нове, затишно, з балконом, — спробувала пояснити Лариса. — Можете доробити, як хочете.
— Та ні, мамо, — втрутився Михайло, — Катя каже, що краще б ми самі обрали квартиру, а не просто отримали якусь “на подарунок”. Може, ти ще не підписала документи? Продай цю — і краще допоможи нам із грошима на ту, що ми виберемо самі.
У Лариси перехопило подих. Вона мовчки зібралася і поїхала додому, нічого не сказавши. А за кілька днів зателефонувала:
— Знаєш, сину, я подумала. Якщо моя квартира вам “не така”, то живіть самі, як хочете. Я віддала Олені, бо вона вдячна. А другу залишу собі. Може, ще комусь стане в пригоді.
Михайло мовчав. А Катерина обурено шепотіла на фоні: “Ну й нехай, сама потім прибіжить”. Але не прибігла.
Минуло два роки. Донька живе в квартирі з маленькою донечкою — Лариса щаслива бабуся. А другу квартиру вона здає студентам. І з кожною виплатою за оренду вкотре дякує долі, що вчасно побачила, хто насправді цінує її турботу, а хто — лише зневажає подарунки, які мали б бути від щирого серця прийняті.
