Життєві історії

Олена з дитинства була «зручною» дитиною. Вона старанно вчилася, бо мама мріяла, щоб донька вступила до престижного університету. Вона погодилася піти на економічний факультет, хоча мріяла про художню школу. Її тато колись сказав: «Малювання — це не професія, це хобі». І Олена повірила.

З дитинства Аню переслідували слова, що в’їдалися в памʼять краще за будь-які уроки:— А в тебе вийде?— Це так складно…— А що ти будеш робити, як не вийде?— Ти ж не знаєш, як це робиться…

Колись у маленькій квартирі на околиці міста жили троє — мама Марія Іванівна і дві її доньки — Оля та Таня. Батька не стало рано, тож мама виховувала дівчат сама, працюючи в три зміни і водночас намагаючись зберегти кожну річ, що мала для неї бодай найменшу цінність. Вона не викидала...

Аня виросла в родині, де її голос завжди губився. Не тому, що вона не вміла говорити — навпаки, всередині неї жила ціла буря думок, мрій і планів. Але вдома її погляди знецінювали ще до того, як вона встигала їх висловити.

Усе почалося з дощу. Не з романтичного літнього дощу, а з затяжного, холодного, як осінь, навіть у серпні. У той день я стояла під тьмяною зупинкою на околиці міста, тримаючи в руках невеличку валізу. В ній — не просто речі. У ній — залишки мого «до» і початок мого «після».

У той ранок я зовсім не збиралася змінювати своє життя. Зібрала волосся в пучок, натягнула стару куртку, схопила екоторбу й вийшла з дому за кавою. Звичайна прогулянка до кав’ярні на розі, де завжди черга й де бариста вже знає, що мені треба “капучино на мигдальному, без цукру, з собою”.

Все почалось із того, що я зустріла Ярика в спортзалі. Він був тим самим хлопцем, якого помічаєш краєм ока: усміхнений, завжди в чорній футболці, з ідеальним таймінгом для кави. І от, після кількох місяців “привіт-привіт” біля кулера, він нарешті підійшов і сказав: “Яна, слухай, хочеш побачити щось незвичайне? В суботу,...

Марина була впевнена: вона знає Ігоря як свої п’ять пальців. Разом вони були вже два роки — ніжність, повага, підтримка. А ще — відкритість. Принаймні, так їй здавалося… до останніх кількох тижнів.